Новий етап реформи медицини – чого нам очікувати.

Цей день прийшов – старт нового етапу в реформуванні медицини. Від сьогодні діють нові правила, за якими мають працювати лікарі та лікуватися українці. Чи витримає українська система охорони здоров’я тотальні зміни в умовах епідемії, безкінечної зміни керівництва профільного міністерства? Чи запрацює запозичена британська модель фінансування медицини в Україні?

У 2014 році, коли Росія розпочала активно шматувати нашу територію, ми з жахом зрозуміли, що українське військо не готове до повномасштабної оборони. Мабуть тому, що за всі роки незалежності ніхто й подумати не міг, що колись нам доведеться захищатися від сусіда. Мені й самій, якщо чесно, завжди здавалося, що історії прабабусі про війну – це лише жахливі спогади, що у моєму житті такого не може бути. Проте, в один день Україна змінилась. І довелося швидко зрозуміти, що варто завжди бути готовим до нападу, військові завжди мають бути озброєні, у бронежилетах та касках, забезпечені зброєю та транспортом. Сьогодні те ж саме відбувається і з медициною. 

Украинские медики-волонтеры. REUTERS.

Так сталося, що за всі роки незалежності, медична сфера була не надто популярною серед політиків. Бо медицина – це завжди дорого, у будь-якій країні. Бо неможливо охопити всі категорії захворювань на 100%. Бо разом із медициною, потрібно вкладати кошти у науку, а це теж дуже дороге задоволення. Ніхто, впевнена, не буде сперечатися з тим, що реформувати медицину потрібно. Та варто відверто говорити й про те, що без фінансування жодна нова модель системи медицини працювати не буде.

Нам пропонують користуватися британською моделлю медицини. Адже ще вчора держава платила кожній лікарні конкретну суму коштів, без врахування різного навантаження на медичні заклади. Велика кількість головних лікарів звикла просто отримувати кошти з неба. Головне завдання було – придумати, куди ці кошти витратити. Головні лікарі не звикли заробляти гроші, були не зацікавлені у наданні якісного сервісу пацієнтам. Зрештою, кошти все одно заплатять, навіть якщо пацієнт піде до приватної клініки, заплативши з власної кишені. Від сьогодні ж, лікарні мають вчитися заробляти і кошти від НСЗУ будуть отримувати лише за ті медичні послуги, які фактично надали. Тепер потрібно створити умови, щоб пацієнт прийшов до комунальної лікарні, а не в приватну. 

Проте, ми забуваємо, що Велика Британія витрачає 9,8% ВВП на здоров’я. Нам таке фінансування зараз може тільки снитися. То чи можемо ми ефективно користуватися моделлю британців із втричі меншим бюджетом? 

Перший етап реформи показав, що дана модель працює не однаково по всій країні. Ефективною її, здебільшого, можна назвати у містах-мільйонниках. Проте, для віддалених регіонів, для сільської місцевості реформа медицини спричинила скорочення персоналу, закриття амбулаторій. Тут потрібно ще згадати наш менталітет. Ми не звикли ходити до лікарів. Особливо у сільській місцевості українці більше звикли лікуватися народними методами, у кращому разі – купувати ліки за порадою фармацевта. Тому коли сімейний лікар знаходиться у сусідньому селі, то до нього ніхто їздити не буде, бо «худобу кормити, город копати». 

Напередодні реформування другої та третьої ланки медицини дедалі частіше ми чуємо, що це може спричинити чергові закриття багатьох лікарень. Чому? Знову ж, візьмемо приклад столиці – багатомільярдний бюджет, весь великий бізнес знаходиться у Києві, всі політики, Топ-менеджери знаходяться у столиці. Київ може собі дозволити купити обладнання, виділити кошти на ліки. А що може собі дозволити бюджет, до прикладу, Рокитнянського району? Щоб заключити договір із НСЗУ, у лікарні має бути певний перелік обладнання. Чи всі районні та міські лікарні можуть закупити мамограф, КТ апарат? І це окрім іншого звичайного – флюорограф, рентген, УЗД тощо. Щоб відповідати вимогам НСЗУ місто, район та область мають витратити десятки мільйонів гривень. І це щоб повністю устаткувати одну лікарню. 

Усі майже 30 років незалежності медицина фінансувалась по залишковому принципу. Державі ніколи не вистачало коштів, щоб побудувати стіни та повністю укомплектувати медичний заклад. До того ж, головні лікарі не звикли вкладати кошти у свою лікарню, розвивати медицину. Що дали – тим і користуються. Немає мамографа? Не біда, відправимо у приватну клініку, або в лікарню вищого рівня. І питання закрите. А якщо десь і знайдеться головний лікар-ентузіаст, який оббиватиме пороги владних кабінетів, проситиме купити щось нове, зробити якісний ремонт, то завжди чує «Не на часі». Медицина в Україні ніколи не була «на часі». Навіть аварія на ЧАЕС не змусила державу вкладати кошти у розвиток трансплантації кісткового мозку, пошук нових технологій для лікування онкологічних хвороб. Сьогодні, у розпал епідемії, ми різко звернули увагу, що у лікарнях немає елементарного обладнання для підтримки життєдіяльності людини. Ні апаратів ШВЛ, ні газоаналізаторів, ні допплерів…. А ще немає тих, хто всім цим вміє користуватися. Наші лікарі сьогодні схожі на українське військо в 2014 році – ні захисту, ні зброї, ні грошей у державі для забезпечення всім необхідним. Єдина відмінність у тому, що для наших захисників на Сході країни об’єдналися волонтери, зірки шоу-бізнесу, домогосподарки. Кожен робив і по сьогоднішній день робить все, щоб на фронті було чим воювати. А лікарів сьогодні навпаки, критикують за неготовність йти на боротьбу із вірусом без захисту. Та ми забуваємо, що лікар ризикує не лише своїм здоров’ям та життям, а й життям своїх дітей, батьків, рідних. Бо щодня повертаючись додому після зміни, може заразити оточуючих. І все це медик має робити за пару тисяч гривень на місяць? Ми не можемо звинувачувати лікарів у бажанні зберегти здоров’я своєї родини.

І попри таку складну ситуацію, реформа все ж вступає у силу. Вже дуже скоро ми побачимо, чи впораються наші лікарні із новими правилами гри. Та, якщо чесно, розпочинається реформа дуже дивно. Згадайте, коли реформували правоохоронні органи, новим поліцейським не лише підвищили зарплату, а й закупили новісінькі автомобілі, видали нову форму. Паралельно із цим профільне міністерство вкладало кошти у популяризацію професії поліцейського – реклама, соціальні ролики, сюжети у новинах, поліцейські-блогери. Все, щоб створити позитивний імідж, викликати довіру.

Із реформою медицини все зовсім інакше – за останні 3-4 роки професія лікаря ганьбилася, як ніколи. При тому, це робили у самому МОЗ – лікарів тільки критикували, називали хабарниками, звільняли. Результат не змусив себе довго чекати – українці сприймають лікарів, як найбільших корупціонерів. Та й зараз, коли лікарні відпускають у відкрите плавання – виживайте, як можете – держава не дає лікарням базу, однакові умови. Лікарні, які мають все обладнання з легкістю заключають договір із НСЗУ. А що робити тим, у кого нічого немає? Чи не вийде так, що держава сплачуватиме приватним лікарням, а комунальні мед заклади просто закриються? 

У експертному середовищі обговорюють думку, що Україні дуже далека британська модель фінансування медицини. Ті кошти, які виділяються на медицину в Україні, можуть гарантувати українцям лише мізерний перелік послуг, що оплатить держава. За все інше – потрібно буде платити. Натомість згадують медичну систему Білорусії, вважаючи її більш ефективною для України. Але мені здається, що ми не можемо просто взяти і повторити досвід іншої країни. Будь-яка модель потребує адаптації до українських реалій – мале фінансування галузі, менталітет наших громадян, географію, чисельність населення, доходи людей тощо.

Перше квітня – День сміху. Але сьогодні навряд чи ми будемо сильно жартувати. Бо всі затамували подих і чекають, чи буде завтра існувати медична сфера в Україні, чи всі благі наміри змінити систему призведуть до повного краху.

Комментарии

Понравилась статья? Поделитесь!

Можно нам немного понаглеть и попросить оставить свой отзыв!
[Общая: 0 Средняя: 0]
  • NXT

  • ПОДПИСКА НА РАССЫЛКУ

    Введите Ваш e-mail

  • Начните вводить, то что вы ищите выше и нажмите кнопку Enter для поиска. Нажмите кнопку ESC для отмены.