8 травня Україна та світ вшановують пам’ять жертв Другої світової війни. Рівно 75 років тому відбулося завершення одного з найкривавіших актів цієї драми, а саме – завершення бойових дій в Європі. Нацистська Німеччина капітулювала.
Другу світову війну без перебільшення можна вважати центральною подією ХХ століття, яка за масштабами людських втрат, військових злочинів та руйнувань може претендувати на найбільшу трагедію у історії людської цивілізації. Війна, яка була породжена двома тоталітарними режимами – нацистською Німеччиною та більшовицьким СРСР за приблизними оцінками забрала життя не менше 60 млн. людей. Природньо, що саме ця історична подія викликає пильний інтерес вже не одного покоління істориків, а також жваву увагу суспільства, особливо в країнах-учасницях. Крім того Друга світова війна породила чимало запитань, нерозкритих загадок, а також численні намагання спотворити реальну історичну дійсність.
Фактично з січня 1945 р. бойові дії велися на території Райху. Крах нацистської Німеччини виглядав неминучим і лишався лише справою часу. 30 квітня 1945 закінчив життя самогубством один з архітекторів цієї катастрофи — Адольф Гітлер. У вирі суцільної агонії Третього Райху вище військове та політичне командування Німеччини прагнуло полегшити неминучу участь своїх солдатів та цивільних біженців, які нестримним потоком рухалися намагаючись врятуватися від радянських визволителів. В даному випадку єдиним виходом з катастрофічної ситуації для німецького керівництва була капітуляція перед західними союзниками для того, щоб зосередити залишки свого війська для протидії СРСР. Та з політичних міркувань така «сепаратна капітуляція» була неможливою і продовжує існувати лише у якості «якбитологічних» публіцистичних фантазій.
З кінця квітня розпочинається своєрідний «парад капітуляцій» окремих армійських груп німецьких збройних сил. 29 квітня капітулювала група армій «С» в Італії на чолі з генералом-полковником Г. Фітінгофом-Шеєле, 2 травня перед Червоною армією склав зброю берлінський гарнізон.
2 травня у штабі нового очільника Райху Карла Дьоніца, який обійняв цю посаду після смерті Гітлера відбулася нарада на якій фактично було прийнято рішення припинити опір перед англо-американськими військами. 4 травня припинили опір німецькі війська у Голландії, Данії, Шлезвіг-Гольштейні та на Північному-Заході Німеччини. 5 травня капітулювала група армій «G» у Баварії та Західній Австрії.
Відразу після підписання капітуляції голландської та данської групи військ адмірала Г. Фрідебурга було уповноважено верховним головнокомандувачем К. Дьоніцем на ведення переговорів зі штабом Д. Ейзенхауера у Реймсі про капітуляцію Німеччини перед Західними союзниками. Проте Г. Фрідебургу не вдалося домовитись з Д. Ейзенхауером, який зажадав негайної і беззаперечної капітуляції Німеччини на усіх фронтах. Не вдалося досягти будь-яких поступок у цьому питанню також начальнику штабу оперативного керівництва верховного головнокомандування вермахту Альфреду Йодлю. Але Д. Ейзенхауер був непохитний і А. Йодлю не залишилося іншого вибору, як пристати на висунуті до Німеччини умови.
З ліва на право: Суслопаров, Сміт, Ейзенхауер, маршал авіації Королівських ВПС Артур Теддер.
7 травня 1945 р. А. Йодль поставив свій підпис під Актом про капітуляцію. Присутнім під час підписання був також радянський представник при штабі союзників генерал Суслопаров, який своїм підписом також скріпив цей історичний документ. Але коли про церемонію у Реймсі дізнався Сталін, то це його неабияк обурило і саме він наполіг на повторному підписанні Акту в берлінському передмісті Карлхорст. Повторне підписання було здійснено виключно з ідеологічних міркувань і задовольняло вимогу Сталіна, хоч фактично Німеччина капітулювала вже 7 травня, про що навіть було оголошено по німецькому радіо. Але переможці вимагали тріумфу. Карлхорстський акт було підписано о 22 годині 43 хвилини за центральноєвропейським часом. Як і попередній документ, підписаний у Реймсі, «другий акт» визначав, що його положення вступають в силу 8 травня о 23.01.
Але чому ж тоді в СРСР та на пострадянському просторі «Днем перемоги» вважалося саме 9 травня? Усе просто і пояснюється різницею часових поясів. На час безпосереднього підписання Акту в Москві вже наступило 9 травня. Тому в сучасній незалежній Україні, яка шостий рік на своїй землі веде війну з російськими загарбниками, будь-які «святкування» за московським часом виглядають, як мінімум дивними. Москві важливо втримати Україну у фарватері своєї політики пам’яті, саме тому цій події приділяється така увага з боку російських пропагандистів і колаборантських сил всередині країни.
Тож закликаємо усіх пам’ятати до яких жахливих наслідків призводить тоталітаризм найогиднішими формами якого у ХХ столітті були німецький нацизм та радянський більшовизм. І будьмо пильними, бо історія має властивість повторюватись, якщо людство не робить правильних висновків.
